Жити осмисленим життям
З роками наші тіла змінюються, і зрештою навіть духовність чи медитація не можуть зупинити цього процесу. Ми непостійні, ми змінюємося постійно, від моменту до моменту – і це частина природи. Час постійно минає; ніяка сила не може його зупинити. Тому справжнє питання полягає в тому, чи ми правильно використовуємо наш час. Чи не використовуємо ми свій час для того, щоб створювати більше проблем для інших, що в підсумку змушує нас самих відчувати себе глибоко нещасними? На мою думку, це неправильний спосіб використання часу.
Кращий спосіб – намагатися щодня формувати в нашому умі правильну мотивацію, а потім проводити решту дня з цією мотивацією. А це означає, якщо можливо, служити іншим, а якщо ні, то принаймні утримуватися від заподіяння їм шкоди. У цьому відношенні немає ніякої різниці між професіями. Якою б не була ваша професія, ви можете мати позитивну мотивацію. Якщо ми використовуємо наш час в такий спосіб протягом днів, тижнів, місяців, років – навіть десятиліть – тоді наше життя набуває сенсу. Принаймні ми робимо певний внесок у власний індивідуальний щасливий стан ума. Рано чи пізно настане наш кінець, і в цей день ми не будемо ні про що шкодувати, бо знатимемо, що використали свій час конструктивно.
Реалістичне ставлення до смерті
Наше теперішнє життя, однак, не вічне. Але думати: "Смерть – це ворог" – абсолютно неправильно. Смерть – це частина нашого життя. Звичайно, з точки зору буддизму, це тіло в певному сенсі є ворогом. Для того, щоб розвинути справжнє прагнення до стану, що зветься мокша, звільнення, нам потрібне таке ставлення: "Наше людське народження, наше тіло по природі є стражданням, і тому ми хочемо припинити це страждання". Але таке ставлення може створити багато проблем. Якщо ви вважаєте, що смерть – це ворог, то ваше тіло також є ворогом, і життя в цілому є ворогом. Це вже занадто.
Звичайно, смерть означає припинення існування, принаймні для цього тіла. Нам доведеться розлучитися з усіма речами, з якими ми тісно були пов'язані протягом цього життя. Тварини бояться смерті, тож природно, що і люди ставляться до неї так само. Але ми є частиною природи, і тому смерть є частиною нашого життя. Логічно, що життя має початок і кінець: існує народження, і існує смерть. Тож у цьому немає нічого незвичайного. Але я думаю, що наші нереалістичні підходи і погляди на смерть викликають у нас додаткове занепокоєння і тривогу.
Тому нам, буддистам, дуже корисно щодня нагадувати собі про смерть і непостійність. Існує два рівні мінливості: грубий рівень [що всі породжені явища закінчуються] і тонкий рівень [що всі явища, на які впливають причини та умови, змінюються щомиті]. Власне, тонкий рівень непостійності і є справжнім вченням буддизму; але загалом, грубий рівень непостійності також є важливою частиною практики, оскільки він зменшує деякі з наших деструктивних емоцій, які ґрунтуються на відчутті, що ми житимемо вічно.
Подивіться на великих королів чи раджів (і на Заході також), на їхні грандіозні замки та фортеці. Ці властителі вважали себе безсмертними. Але зараз, коли ми дивимося на ці споруди, вони виглядають досить безглуздо. Подивіться на Велику Китайську стіну. Вона створила такі величезні страждання для підданих, які її будували. Але ці роботи виконувалися з почуттям: "Моя влада та імперія залишиться назавжди" і "Мій імператор залишиться назавжди". Так само і Берлінська стіна – якийсь східнонімецький комуністичний лідер сказав, що вона буде стояти тисячу років. Всі ці почуття походять від того, що люди чіпляються за себе і свою партію або свої переконання і думають, що вони залишаться назавжди.
У наш час необхідно мати позитивні бажання, як частину нашої мотивації – адже без бажання немає руху. Але бажання в поєднанні з невіданням є небезпечним. Наприклад, є відчуття постійності, яке часто створює хибний погляд, що "я тут назавжди". Це нереально. Це невідання. А коли ви ще й поєднуєте це з бажанням – бажанням чогось більшого, більшого, більшого – це створює ще більше бід, шкоди і проблем. Але мати мудрі бажання – це дуже добре, і це те, що нам потрібно.
Ми також бачимо нагадування про мінливість у тантричній практиці, де використовуються кістки, черепа і так далі, а в деяких мандалах є описи кладовищ і могильників. Все це символи, які нагадують нам про мінливість. Одного разу я проїжджав повз кладовище, і це впало мені у пам’ять, боя згадував про це пізніше в публічному виступі: "Я щойно проїжджав повз цвинтар. Це наш кінцевий пункт призначення. Ми всі там будем". Ісус Христос на хресті показав своїм послідовникам, що врешті-решт смерть неминуча. Будда зробив те саме. Не знаю стосовно Аллаха, – Аллах не має форми, але, звичайно ж, Мухаммед також це продемонстрував.
Отже, ми повинні бути реалістами і усвідомити: смерть рано чи пізно прийде. Якщо ви з самого початку виробите певне ставлення до того, що смерть прийде, то коли вона дійсно прийде, ви будете набагато менше хвилюватися. Отже, для буддійського практика дуже важливо нагадувати собі про це щодня.
Що робити в момент смерті
Коли настає наш останній день, ми повинні прийняти це і не сприймати як щось дивне. Іншого шляху немає. Ті, хто вірить у теїстичні релігії, мають у цей час подумати: "Саме це життя було створене Богом, тож кінець також іде за Божим планом. Хоча мені не хочеться вмирати, проте Бог створив смерть, а отже, в ній повинен бути якийсь сенс". Люди, які справді вірять у Бога-творця, мають думати саме так.
Тим, хто дотримується індійських традицій і вірить у перенародження, варто замислитися над своїм майбутнім життям і докласти певних зусиль, щоби створити правильні причини для хорошого майбутнього життя, замість того, щоб понадміру хвилюватися. Наприклад, у момент смерті ви можете присвятити всі свої чесноти, щоб ваше наступне життя було хорошим. І тоді, незалежно від наших переконань, у момент смерті наш стан ума буде спокійним. Гнів, надмірний страх – це недобре.
За можливості, буддисти мають використовувати свій час зараз, щоби покращити своє майбутнє життя. Для цього добре підходять практики бодгічітти та деякі тантричні практики. Згідно з тантричним вченням, під час смерті відбувається восьмиступеневе розчинення елементів – спершу розчиняються грубі рівні елементів тіла, а потім більш тонкі рівні. Практики тантри мають включати це в свою щоденну медитацію. Щодня я медитую на смерть щонайменше по п'ять разів у різних практиках мандали – тож я досі живий! Вже сьогодні вранці я пережив три смерті.
Отже, ці методи гарантують краще наступне життя, так. А для невіруючих, як я вже згадував раніше, важливо реалістично ставитися до факту мінливості.
Як допомогти тим, хто помирає
Якщо людина помирає, добре, якщо оточуючі люди мають певні знання [про те, як допомогти]. Як я вже згадував раніше, якщо людина вірить в Бога-творця, можна нагадувати їй про Бога. Односпрямована віра в Бога має певну користь, в тому числі з буддійської точки зору. З тими ж людьми, які не мають ніякої віри, ніякої релігії, як я вже згадував раніше, будьте реалістами. Важливо намагатися зберегти їхній ум спокійним.
Присутність біля вмираючої людини родичів, які ридають і заливаються слізьми, може зашкодити її спокою – це занадто велика прив'язаність. Крім того, через надмірну прив'язаність до родичів існує ймовірність розвитку гніву і сприйняття смерті як ворога. Тому важливо намагатися зберігати їхній стан ума спокійним. Це дуже важливо.
Неодноразово мене просили відвідати буддійські хоспіси. Наприклад, в Австралії є жіночий монастир, де монахині повністю присвячують себе турботі про вмираючих людей і тих, хто має серйозні захворювання. Це дуже хороший спосіб втілити в життя нашу щоденну практику співчуття. Це дуже важливо.
Підсумок
Смерть не є чимось надзвичайним або дивним – в усьому світі люди вмирають щодня. Розуміння того, що ми обов'язково помремо, спонукає нас до осмисленого життя. Коли ми бачимо, що це може статися будь-якої миті, ми набагато рідше сваримося і сперечаємося через дрібниці. Натомість ми здобуваємо мотивацію отримати максимум від життя та приносити користь іншим, наскільки це можливо.