Вступ до карми

Чотири благородні істини простою мовою

Я дуже радий знову бути тут, у Салапі, і тема, про яку мене попросили поговорити цього вечора, – це карма. Звичайно, коли ми вивчаємо якусь буддійську тему, важливо мати уявлення про те, чому ми хочемо її вивчати, яка її важливість і як вона вписується в загальний контекст буддизму. Будда головним чином говорив про досвід кожного з нас, про те, що ми переживаємо в житті, про те, що відбувається навколо. Що є найфундаментальнішим з того, що ми всі переживаємо? Це наше переживання щастя і нещастя: іноді ми щасливі, а іноді нещасні. Саме так ми переживаємо все наше життя, чи не так?

Якщо подивитись на стан речей в ситуації, коли ми то щасливі, то нещасні, ми виявимо, що з цим пов'язано чимало проблем. Коли ми нещасні, очевидно, що ми переживаємо страждання. Нікому не подобається бути нещасним, чи не так? Ми можемо відчути себе нещасними, коли щось бачимо, наприклад, що друг пішов, або щось чуємо, наприклад, якісь неприємні слова, і ми також можемо бути нещасними, коли думаємо про якісь речі і відчуваємо різні емоції. Але іноді ми відчуваємо себе нещасними, і це, здається, не має ніякого відношення до того, що ми безпосередньо бачимо або чуємо, або до того, що відбувається навколо нас. Це проблема, як гадаєте?

А як щодо щастя? Іноді ми відчуваємо себе щасливими, правда ж? Ми почуваємося щасливими, коли бачимо щось, чуємо щось, до прикладу кохану людину, а також можемо почуватися щасливими, думаючи про щось, наприклад, про чудовий час, який ми провели з кимось. Але коли ми подивимося глибше, то побачимо, що щастя, яке ми відчуваємо, також провокує певні проблеми, пов'язані з ним. Перш за все, воно ніколи не лишається з нами навічно, і ми не знаємо, як довго воно триватиме. До того ж, його ніколи не буває достатньо. Ми можемо почуватися щасливими, якщо з’їмо трошки улюбленої страви, та цього недостатньо – ми хочемо їсти ще, і ще, і ще. Насправді, це дуже цікаве питання: скільки ж потрібно з'їсти, щоб отримати справжнє задоволення? Подумайте про це. Іще один недолік такого щастя полягає в тому, що ми не знаємо, що буде далі. Ми можемо продовжувати бути щасливими наступної хвилини, а можемо стати нещасними. Все може змінитися, тому в цьому щасті немає ніякої впевненості.

Таке розуміння або аналіз щастя і нещастя не є унікальним вченням буддизму; багато великих мислителів світу споглядали і вчили цьому. Але те, що Будда осягнув і чого вчив, було глибшим баченням проблеми, або страждання. Він глибше розібрався в проблемі злетів і падінь у житті кожної людини, й того, що щастя і нещастя приходять і уходять знов і знов. Він зрозумів, що причина того, що відбувається, насправді є частиною кожної миті нашого досвіду, яку ми переживаємо. Іншими словами, те, як ми переживаємо злети і падіння щастя і нещастя, увічнює цю незадовільну ситуацію.

Тож тоді Будда осягнув, що було причиною, яка існувала в кожну мить і яка увічнювала цю незадовільну ситуацію. Він побачив, що це було хибне уявлення щодо реальності. Іншими словами, заплутаність в тому, як ми існуємо, як існують всі навколо нас, як існує світ.

Це дуже відрізняється від того, чому навчали в деяких інших системах. Наприклад, дехто говорив, що злети і падіння щастя і нещастя, що ми їх переживаємо, в основному пов'язані з винагородою і покаранням, тобто з дотриманням чи недотриманням законів. Багато вчителів вважали, що основною причиною відчуття щастя чи нещастя є послух. Але Будда сказав: “Ні, це не так”. Справжньою причиною була наша заплутаність, а не питання послуху чи непослуху; це заплутаність в житті. Далі Будда сказав, що ця заплутаність не є невід'ємною або необхідною частиною життя та нашого досвіду, а отже це те, чого можна позбутися. Цього можна позбутися повністю, так, щоб ця заплутаність більше ніколи не виникала. Зрештою він проголосив, що вірний спосіб зробити це – це змінити наш спосіб сприйняття речей.

Позбутися цієї заплутаності не означає попросити когось іншого позбутися її за нас, але це, головним чином, означає змінити наше власне ставлення, наше власне розуміння реальності. Якщо ми можемо замінити нерозуміння розумінням, а потім підтримувати це розуміння постійно, тоді ми відкриємо для себе, що ми позбулися цих постійних злетів і падінь щастя і нещастя. Ми більше не увічнюємо ці злети і падіння щастя і нещастя. Отже, це наріжне вчення Будди, якщо говорити дуже простою мовою.

Карма стосується поведінкових причин та наслідків

Карма – це основне пояснення того, як і чому наші переживання щастя і нещастя то з'являються, то зникають, – ось у чому суть поняття карми. Іншими словами, як наша плутанина породжує ці злети і падіння щастя і нещастя, приємні і неприємні переживання? Тут ми маємо справу з причиною і наслідком, а це надзвичайно складна тема. Як казав Будда, відро води не наповнюється першою краплею і не наповнюється останньою краплею; воно наповнюється цілою низкою крапель. Так само і те, що ми відчуваємо в житті, є результатом не однієї причини – це не просто одна річ, яку ми зробили безпосередньо перед цим, або те, що ми зробили багато століть тому. Це результат величезної кількості причин та умов.

Насправді це цілком узгоджується з науковою точкою зору, адже йдеться про те, що події не відбуваються ізольовано, що насправді все взаємопов'язано. Наведу дуже простий приклад: якби іспанці не дістались Америки, ми б не були тут, у цій кімнаті, і не слухали б цю лекцію, вірно? Це одна з причин, чому ми тут зібралися. Подібно до цього, існує так багато різних причин, прямих і опосередкованих, які сприяють тому, що ми відчуваємо зараз або в будь-який момент.

Карма, однак, пояснює причини, які безпосередньо пов'язані з нашим умом. Але є багато інших причин, які впливають на те, що ми відчуваємо, до прикладу, фізичні причини, погода і так далі. Багато речей, які впливають на нас, походять не лише з нашого власного ума, але й з ума інших людей. Скажімо, від політиків, які приймають різні політичні рішення, що впливають на нас. І це також може бути повʼязано з певною заплутаністю, чи не так?

Карма – це не віра, не доля, приречення чи щось подібне, а радше те, як ми переживаємо речі і як наше ставлення впливає на те, що ми переживаємо в житті. Слово "карма" використовується в дуже загальному сенсі для позначення всього, що пов'язано з поведінковими причинами і наслідками; іншими словами, з причинно-наслідковим зв'язком, який виникає через нашу поведінку і ставлення. Карма може стосуватися всієї теми поведінкових причин і наслідків загалом, або ж вона може стосуватися одного конкретного аспекту цього процесу. Отже, якщо ми хочемо зрозуміти механізм карми, ми повинні розглянути його трохи точніше й більш детально.

Кілька систем пояснення карми

Коли ми починаємо шукати більш точні пояснення в буддизмі, то дуже швидко виявляємо, що не існує лише одного пояснення. Деяким західним людям це здається дещо незручним. Але якщо у нас є проблема чи ситуація, ми можемо пояснити її кількома різними способами, залежно від нашої точки зору. На Заході ми так і робимо: ми можемо пояснювати речі з соціальної, психологічної, економічної точки зору тощо – в цьому немає нічого дивного. Ці різні пояснення справді допомагають нам краще зрозуміти, що відбувається. І кожен з цих способів пояснення базується на певній системі мислення – системі психології, політики, економіки і так далі. Щось подібне ми маємо в буддизмі, і тому ми бачимо, що в різних філософських системах існує кілька пояснень того, як працює карма. Ми бачимо, що на Заході теж навіть в межах однієї дисципліни, наприклад, психології, можуть існувати пояснення з точки зору різних шкіл, наприклад фрейдистської або юнгіанської психології. Можна давати пояснення з точки зору соціалістичного або капіталістичного підходу тощо. Такий самий підхід є в буддизмі. І, насправді, корисно розглядати кілька систем, тому що вони дають нам різні уявлення про те, як працює карма. Для наших цілей немає необхідності детально розглядати відмінності між системами, але корисно знати, що існує декілька систем.

Це, звичайно, передбачає, що можуть існувати й західні системи, які пояснюють наші переживання й досвід. Це не обов'язково має суперечити поясненню з точки зору карми.

Карма як ментальний фактор спонукання

Сама карма, якщо говорити про неї як про конкретне явище, конкретну річ, – це ментальний фактор (з точки зору однієї з систем пояснень). Що означає "ментальним фактором"? Ментальний фактор – це спосіб усвідомлення чогось. Візьмемо приклад: ми бачимо людину і йдемо до неї. Існує багато ментальних факторів, які задіяні в цьому. Це різні аспекти того, як ми усвідомлюємо цю людину. Деякі з них дуже базові, наприклад, як відрізнити цю людину від когось іншого або від стіни. Інтерес – це також спосіб усвідомлення людини, який супроводжує зустріч з нею. Це може бути зосередженість, різні емоції. Все це ментальні фактори, що об'єднуються і задіюються спільно в той момент, коли ви бачите людину і підходите до неї.

Який ментальний фактор є кармою? Карма – це ментальний фактор, який притягує нас до людини; це бажання, яке присутнє в умі, коли ми бачимо людину, а потім рухаємося назустріч їй. Ось чому в деяких теоріях карму пояснюють майже як фізичну силу. Звичайно, можуть бути й інші ментальні фактори, наприклад, намір. Який наш намір у взаємодії з цією людиною? Ми можемо мати намір обійняти її, а можемо мати намір вдарити її в обличчя. Існує багато інших чинників, але карма – це просто ментальне бажання, яке тягне нас до дії обійняти або вдарити її, коли ми бачимо людину, і коли ми йдемо до неї. Також пам'ятайте, що ментальні спонукання стосуються не лише фізичних дій, таких як обійми чи удари. Також може бути рушійним ментальне бажання, з яким ми думаємо про щось; це стосується не тільки того, щоб сказати щось або зробити щось фізично. Незалежно від того, чи ми думаємо про щось, чи говоримо щось, чи робимо щось фізично – всі ці речі включають в себе певні ментальні спонукання.

Вплив кармічної поведінки

Буддизм, як і наука, вчить багато чому з точки зору причин і наслідків. Отже, якщо ми щось робимо, говоримо чи думаємо під впливом карми, цього потягу, то це дасть певний результат. Карма не особливо стосується впливу нашої поведінки на інших – хоча, звичайно, такий вплив існує. Це тому, що насправді вплив на інших того, що ми робимо з ними, значною мірою залежить від самої людини. Деякі наслідки того, що ми робимо з іншими, зумовлені лише фізичними факторами: ми вдарили когось, і на шкірі з'явився синець. Це просто фізична причина і наслідок; карма не про це. Але вплив на іншу людину в сенсі того, як вона переживає те, що ми говоримо або робимо, залежить від самої людини, чи не так? Наприклад, ми можемо сказати комусь щось дуже жорстоке, і сильно тим зачепити його або її почуття; він чи вона може сильно засмутитися. Однак людина також  може подумати, що ми просто тупий ідіот, і тому не сприймати нас серйозно. Або людина може навіть не почути нас, або почути неправильно. Її ум може бути зайнятий чимось іншим, наприклад. Отже, навіть якщо у нас були жахливі наміри дійсно зачепити почуття цієї людини, немає ніякої гарантії, що це дійсно станеться – хоча, звичайно, буддизм вчить, що ми намагаємося нікому не завдавати болю. Але тут не йдеться про карму.

Коли ми говоримо про кармічні результати чогось, то маємо на увазі ті кармічні результати, які ми самі відчуємо в результаті того, що діємо в такий імпульсивний, компульсивний спосіб, з такими кармічними спонуканнями.

Які ефекти виникають всередині нас самих? Один з ефектів (і це дуже схоже на свідчення західної науки) полягає в тому, що ми привчаємо себе думати, говорити і діяти певним чином, тож це формує тенденцію до повторення такого способу поведінки. І в результаті цієї тенденції до повторення дії, а також потенціалу до повторення цієї дії  ми хотіли б повторити цю дію. Ми також маємо відрізняти потенціал від тенденції, хоча зараз немає потреби вдаватися в подробиці.

Що вона насправді продукує, ця тенденція чи потенціал? Тенденція породжує почуття, наприклад, бажання підійти до вас і обійняти, або бажання підійти до вас і сказати щось неприємне. А потім, коли ми відчуваємо, що хочемо це зробити, звичайно, у нас є вибір, робити це чи ні. Це дуже важливий момент – усвідомлення того, що у нас є вибір робити те, що ми хочемо зробити, чи ні. Але якщо ми вирішили, що зробимо це, або якщо ми навіть не думаємо про те, зробимо ми це чи ні, а просто діємо, то на наступному етапі вступає в дію карма. Карма – це спонукання, поштовх, примус, з яким ми це робимо.

З цих тенденцій визріває багато інших речей. Одна з них – це, по суті, зміст того, що ми переживаємо. "Зміст" – це широке поняття; гадаю, ми маємо бути трохи конкретнішими. Це стосується, наприклад, зустрічі з цією людиною і не зустрічі з тією людиною. Це також пов'язано з тим, як люди поводяться по відношенню до нас. Ми повинні бути дуже обережними у своїх висловлюваннях, уважно добирати слова, щоби бути точними. Наша карма не є причиною того, що інша людина кричить на нас, – вона кричить на нас внаслідок своєї схильності кричати на людей. Але наша власна карма відповідальна за те, що ми відчуваємо, коли інші люди кричать на нас.

Звичайно, це не найпростіша річ для розуміння, але я думаю, що один із способів наблизитися до розуміння цього – через приклади. Якщо дитина носить підгузки і бруднить їх, то їй доводиться жити з цим; їй доводиться жити з тим безладом, який вона створює. Залишимо осторонь питання, чи хтось змінює дитині підгузник, але суть в тому, що ми створюємо безлад, і нам доводиться переживати цей безлад. Ми створюємо безлад у житті, і з плином життя його стає все більше і більше; по суті, так це і працює. Точніше кажучи, ми діємо певним чином по відношенню до інших, і ми відчуваємо, що інші діють подібним чином по відношенню до нас. Однак ще один дуже важливий принцип карми полягає в тому, що це не працює миттєво. Ми можемо говорити з кимось дуже доброзичливо і м'яко, а він все одно буде дуже гніватисяі сердито кричати на нас.

Ось чому, щоби по-справжньому зрозуміти карму, потрібно також зрозуміти і тему перенародження, адже часто необхідно дуже, дуже багато часу, перш ніж з причин проявились наслідки, або ж вони можуть так і не проявитись в цьому житті. Насправді, більшу частину часу наслідки не проявляються так вже очевидно. Нам, західним людям, нелегко складно це прийняти. Для деяких людей це звучить так, ніби буддизм говорить: "Будь добрим у цьому житті, і в потойбічному житті ти відчуєш результати в раю; якщо ж будеш поганим може, в потойбічному житті відчуєш результати в пеклі".

Ми повинні дуже уважно вивчити це питання: чи говорить буддизм про саме про це чи про щось інше? Це не проста й, насправді, дуже складна тема. Адже для того, щоб дійсно зрозуміти кармічну причину і наслідок, нам потрібно зрозуміти перенародження – буддійську концепцію перенародження, а не якусь іншу, небуддійську концепцію. Хто здійснює кармічну причину і хто переживає її результат? Чи існує "я", яке може бути винагороджене або покаране?

Але, залишаючи осторонь питання перенародження і того, хто його переживає, як я вже згадував на початку, буддизм не говорить про систему винагород і покарань, засновану на підпорядкуванні законам. Буддизм не говорить, що це життя є свого роду випробуванням, і ми отримаємо результати цього випробування в наступному житті. Буддизм просто каже, що для того, щоби щось дало свій ефект, потрібен тривалий час. Ми бачимо це на прикладі нашого навколишнього середовища. Ми діємо певним чином, і це має певні наслідки за нашого життя, але це матиме набагато більше наслідків за життя майбутніх поколінь. Карма подібна до цього.

Щастя і нещастя

Зовсім інший аспект дозрівання карми(або інший вимір, у якому з'являються результати цих кармічних дій) пов'язаний з тим, про що ми говорили на початку цієї лекції, а саме з виміром аспектом щастя і нещастя. Повторюючи певні дії, ми відчуваємо, що з нами відбуваються певні речі: люди поводяться з нами певним чином, або, можливо, цеглина падає нам на голову. Ми переживаємо ці речі з радістю чи з нещастям. Подумайте про це. Є люди, які, наступивши на таргана, відчувають себе дуже щасливими: "Я розчавив цю жахливу істоту!" Інші, коли наступають на таргана, відчувають огиду і почуваються дуже нещасними. Деякі люди, коли їх б'ють або кричать на них, відчувають себе дуже нещасними і дуже сумними, а інші відчувають себе щасливими: "Так, я грішник, я поганий, я заслуговую на те, щоб на мене кричали і били".

Можливо, ви чули цю приказку, я думаю, що вона походить звідси, з Мексики, або, можливо, хтось просто вигадав її, а я повірив в неї, але вона звучить так: "Якщо мій чоловік б'є мене, це означає, що він дійсно любить мене; якщо він не б'є мене, це означає, що йому байдуже".

Це щастя й нещастя – це, здається, майже різні виміри, чи не так? Те, що відбувається з нами в одному вимірі – це те, що ми робимо нав'язливо, через повторення. Те, що ми відчуваємо, те, що з нами відбувається – це один вимір; а інший вимір – це те, як ми переживаємо це, з радістю чи нещастям. Ці речі, які ми переживаємо, ці два виміри, обидва визрівають з кармічних дій в минулому, але з різних дій. Якщо ми подивимось лише на вимір щастя і нещастя, то це дуже загальний вимір. Він походить від того, чи ми діємо деструктивно, чи конструктивно. Якщо ми діємо деструктивно, результатом цього є переживання нещастя; якщо ми діємо конструктивно, результатом цього є переживання щастя.

Конструктивна та деструктивна поведінка

Тож, якщо дослідити, що буддизм має на увазі під конструктивним і деструктивним, стає дуже цікаво. Звичайно ж, існує кілька пояснень цього. Але, як ми бачили, ми не можемо визначити природу дії з точки зору її впливу на когось іншого, тому що хто знає, яким буде цей вплив: є дуже багато інших факторів, які будуть задіяні. Отже, конструктивність і деструктивність пов'язані зі станом ума, з якого ми діємо. Якщо наша дія ґрунтується на жадібності, або прив'язаності, або на гніві, або просто на повній наївності, то вона є деструктивною. З іншого боку, якщо наша дія не ґрунтується на гніві, жадібності, прив'язаності, наївності тощо, то вона є конструктивною. Також очевидно, якщо вона заснована на любові і співчутті, щедрості і так далі, то вона також є конструктивною.

Існують також інші фактори. Дуже цікаво дослідити ці інші фактори, які роблять дію конструктивною чи деструктивною. Один з факторів – це етична або моральна гідність. Це пов'язано з нашою самооцінкою і самоповагою. Якщо ми не поважаємо себе, то нам байдуже, як наша поведінка впливає на нас самих. Це позиція, коли нам "все одно". Відтак, з низькою самооцінкою ми діємо деструктивно. Іншими словами, якщо я думаю про себе позитивно, якщо я поважаю себе як особистість, то я не буду поводитися як ідіот. Я не буду діяти в нерозумний, жорстокий спосіб, тому що я не хочу опускатися до того, щоби діяти таким чином – у мене набагато вища думка про себе, про свій потенціал. Ось про який фактор ми тут говоримо: або ми маємо почуття етичної гідності, або не маємо почуття етичної гідності. Це дуже, дуже важливий фактор, який визначає, чи ми діємо конструктивно, чи деструктивно.

Іншим фактором є турбота про те, як наша поведінка впливає на інших. Що це означає? Якщо я поводжуся жахливо, як це відображається на моїй родині? Як це відобразиться на моїй країні? Якщо я поводжуся жахливо, що люди подумають про мексиканців? Якщо я буддист і я вийду на вулицю, нап'юся і почну битися, як це відобразиться на буддизмі та буддистах? Якщо ми маємо достатньо поваги до нашої сім'ї, до нашої групи, якою б вона не була – релігія, країна, місто – з цим почуттям занепокоєння щодо наслідків нашої поведінки, з занепокоєнням щодо того, як наша поведінка відображається на інших, ми утримуємося від деструктивних дій; якщо ми не маємо цього, ми діємо деструктивно. Це надзвичайно глибоке розуміння буддизму. Що є вирішальним фактором? Самоповага, почуття власної гідності та почуття поваги до власної спільноти.

Це дає нам чітке уявлення про деякі фактори, що їх необхідно брати до уваги в боротьбі з тероризмом. Якщо ви позбавляєте людину та її громаду почуття власної гідності, ви робите їхнє життя справді жахливим і думаєте про них жахливі речі, вони відчувають, що не має значення, що вони будуть робити. Якщо вони не мають почуття власної гідності або цінності своєї спільноти, то чому б не поводитись в цілковито деструктивний спосіб? Вони відчувають, що їм нічого втрачати. Я думаю, що це корисно пам'ятати з точки зору того, як ми поводимося з іншими, особливо в проблемних ситуаціях у світі. Важливо ніколи не позбавляти когось почуття власної гідності чи відчуття цінності їхньої спільноти.

Це деякі з ментальних чинників, пов'язаних із тим, що робить дію деструктивною, а що – конструктивною. Це також такі речі, як серйозне ставлення до того факту, що те, як ми діємо і поводимося з іншими, наша поведінка щодо інших вплине на них. Це стосується почуття уваги чи турботи, яке я називаю"небайдужим ставленням". Однак іноді ми дуже наївні: нам здається, що ми можемо сказати будь-кому будь-що, і це не матиме значення. Ми не сприймаємо нічиїх почуттів серйозно. Тоді нам бракує небайдужого ставлення.

Якщо ми діємо, керуючись такими ментальними факторами, як жадібність, гнів, відсутність почуття власної гідності, і не замислюємось, як те, що ми робимо, впливає на інших, не дбаємо, не сприймаємо серйозно,  що наші дії впливають на інших і на нас самих, – що ми матимемо в результаті? Нещастя. Таке нещастя, однак, не є покаранням.

Нам потрібно дуже глибоко замислитися над цим. Чи може такий стан ума з усіма цими негативними факторами справді бути щасливим станом, і чи може він справді спричинити в нас переживання щастя? Або ж він може принести лише нещастя? Якщо ми замислимось над цим досить глибоко, то побачимо, що такий негативний стан ума призведе до переживання нещастя. Натомість, якщо ми матимемо протилежний стан ума, без жадібності, гніву і всього іншого, то це призведе до щастя. Отже, ми маємо ці загальні категорії поведінки, конструктивну і деструктивну, і вони призводять до того, що ми відчуваємо щастя і нещастя.

Крім того, існують певні типи наших вчинків: наприклад, кричимо на когось, ставимося до когось доброзичливо тощо, і це також має свій вплив на схильність повторювати цю поведінку і потрапляти в ситуації, в яких інші поводяться з нами так само.

Інший результат нашої кармічної поведінки (хоча тут немає потреби вдаватися в подробиці) стосується того, який тип перенародження ми отримаємо: чи перенародимося ми в тілі і з умом собаки, таргана чи людини. Яке тіло і ум ми матимемо як контекст для реалізації нашої поведінки та переживання певних речей, що відбуваються з нами. Тут є багато різних деталей, але в цій вступній лекції я хочу висвітлити лише найзагальніші принципи.

Детермінізм чи свобода волі

Отже, з одного боку, ми відчуваємо, що ми повторюємо певні типи поведінки, і з нами відбуваються певні речі, а з іншого боку, ми переживаємо ці гойдалки щастя і нещастя, які іноді збігаються з нашою поведінкою, а іноді, здається, зовсім не збігаються з нею. Наш стан постійно змінюється з одної крайнощі на іншу, і ми не знаємо, що буде далі. І, звичайно, те, що відбувається з нами, залежить не тільки від нас і нашої карми. На це також впливає те, що відбувається з усіма іншими людьми у світі; також впливає їхня карма і їхні вчинки, плюс те, що відбувається з самим фізичним всесвітом – з елементами всесвіту: як-от погода, землетруси і тому подібне. Через це дуже важко передбачити, що ми будемо відчувати далі – на це впливає забагато різних факторів. І насправді, Будда казав, що ця тема найскладніша для розуміння.

Нам необхідно мати чітке розуміння, тому що багато людей запитують про карму: це детермінізм, чи ми все ж таки маємо свободу волі? Жодне з цих тверджень не є правильним, обидва є крайнощами. Детермінізм зазвичай означає, що хтось інший визначив для нас, що ми будемо робити або що ми будемо переживати – якась зовнішня сила, вища істота або щось інше. Буддизм каже, що це не так; немає нікого, хто вирішує, що ми будемо робити, адже ми не маріонетки, що грають у п'єсі, написаній для нас кимось іншим.

З іншого боку, коли ми говоримо про свободу волі, ми можемо подумати, що це ніби хтось сидить у ресторані з меню в руках і вирішує, що ж таке замовити. Життя не таке. Буддизм стверджує, що таке уявлення про життя, – це неправильна, хибна думка. Нам може здаватися і відчуватися так, ніби є окреме "я" – окреме від життя, окреме від досвіду, і яке поза всім, що зараз відбувається, – і це "я" може дивитися на життя, як на меню, і вибирати з нього пункти. Однак немає ніякого "я", що існує відокремлено від життя, або відокремлено від досвіду; і те, що з нами може статися, не існує як позиції в меню, які ми можемо вибрати, наче вони вже є, а ми просто натискаємо на кнопку, і нам їх видає якийсь автомат, або щось такого штибу. Я думаю, що це корисний образ, що ілюструє, наскільки це безглуздо. Наш досвід не існує, як батончики в торговому автоматі, – ви не обираєте, який захочете, щоби потому натиснути кнопку, заплатити гроші і отримати бажане. Життя не таке, правда ж? Ми не вирішуємо заздалегідь: "Сьогодні я буду щасливий і відчую, що всі будуть до мене добрі". Потім ми вкладаємо гроші в машину життя, і з неї отримуємо саме те, що ми вибрали. Це і є свобода волі, чи не так? Це свобода волі вирішувати, що з нами станеться, і що ми будемо робити. Але те, що відбувається з нами, набагато тонше і складніше, ніж ці дві крайнощі детермінізму або повної свободи волі.

Хибні уявлення як джерело карми

Раніше в лекції ми згадували, що унікальність буддизму в тому, що Будда вчив про причину постійних злетів і падінь нашого переживання щастя і нещастя, а також про всілякі речі, що трапляються з нами, хоча ми цього не хочемо, та не можемо це контролювати. Причина є частиною кожного моменту нашого досвіду і увічнює всю цю ситуацію. Ця причина – заплутаність. Більш того, коли ми діємо з заплутаності, деструктивно чи конструктивно, це посилює те, що називається "постійною звичкою" – звичкою постійно діяти зі стану заплутаності, і таким чином ми продовжуємо діяти з заплутаності кожної миті.

Що це за заплутаність? Це дуже глибока тема в буддизмі, але якщо казати просто, то ми говоримо про заплутаність щодо того, як існую я, як існуєте ви і як існують усі. Наприклад, ми думаємо, що я – центр всесвіту; я найважливіший; я завжди повинен добиватися свого; я завжди правий; у інших завжди повинен бути час на мене. Ми можемо порівняти це ставлення з нашими мобільними телефонами: ми відчуваємо, що я повинен мати можливість подзвонити будь-кому в будь-який час і перервати його незалежно від того, що він робить, – і він повинен бути доступний для мене, тому що те, що я хочу сказати, набагато важливіше, ніж будь-що, що він може робити зараз. Виходячи з цього хибного уявлення, ми можемо діяти деструктивно по відношенню до когось – кричати, проявляти жорстокість – і ми будемо робити це, тому що цей хтось не робить того, що хочемо ми, або робить щось, що нам не подобається. Він повинен робити те, що мені подобається, тому що те, чого хочу я, очевидно, важливіше, ніж те, чого хоче інший. Або, виходячи з тієї ж плутанини, ми можемо робити щось приємне для когось, бути добрими до нього, тому що ми хочемо йому подобатися; ми хочу, щоб він був щасливий з нами: "Я хочу відчувати себе потрібним, тому що я роблю щось для когось, що, на мою думку, йому потрібно, тому я скажу своїй дочці, як виховувати її дітей і як вести господарство". Хіба це не допомога? І неважливо, чи дочка не хоче наших порад і допомоги, але ми думаємо: "Я найважливіша людина, і я хочу бути потрібним, і, очевидно, я знаю краще, ніж моя дочка, як виховувати своїх дітей, і їй, очевидно, потрібно почути це від мене".

Отже, існує заплутаність, яка лежить в основі як деструктивної, так і конструктивної поведінки. Саме через цю заплутаність ми увічнюємо постійні підйоми і спади. Тож ми маємо дослідити, як цього позбутися.

Позбавляємося від заплутаності

Якщо ми подивимося на механізм того, як визрівають кармічні тенденції і звички (особливо тенденції), то все це пов'язано з нашим ставленням до щастя і нещастя, яке ми відчуваємо. Ми маємо два ментальних чинники, які супроводжують наше переживання щастя і нещастя, і які є важливими в даному контексті. Перший називається "жага". Коли ми відчуваємо щастя, ми жадаємо (тобто у нас є дуже сильне бажання) не розлучатися з ним. "Не йди, лишайся тут зі мною весь час! Ти можеш залишитися довше?" – щось такого штибу ми говоримо, коли нам подобається бути з кимось. Або ми насолоджуємося і відчуваємо щастя від того, що їмо шоколадний торт, і тому не хочемо розлучатися з цим щастям. Через це ми продовжуємо їсти все більше, і більше, і більше, чи не так? Це жага. Потім, коли ми відчуваємо нещастя, ми прагнемо якнайшвидше позбутися цього. В основі обох цих факторів лежить інший ментальний фактор – сильна установка на ототожнення "себе", суцільного "я", з тим, що ми переживаємо: "Я повинен мати це щастя і те, що дає мені щастя, все більше і більше, і не розлучатися з ним. Я мушу позбутися того, що мені не подобається. Мені не подобається те, що ти кажеш, тож краще замовкни, бо пошкодуєш".

Коли ми переживаємо злети і падіння щастя і нещастя разом із прагненням і сильним ототожненням суцільного "я" з тим, що відбувається (що, зрештою, базується на заплутаності) це призводить до того, що визрівають кармічні тенденції. Таким чином, ми увічнюємо наші злети і падіння, щастя і нещастя, повторюємо всі наші попередні вчинки, бо саме вони визрівають із цих тенденцій. Що насправді жахливо, так це те, що ця заплутаність супроводжує кожний момент щастя і нещастя. І це увічнює ще більше моментів щастя і нещастя, які також будуть супроводжуватися заплутаністю. Заплутаність, яку ми відчуваємо зараз, є результатом нашої попередньої заплутаності, коли ми переживали щастя і нещастя.

Цей безконтрольно повторюваний цикл, цей самовідтворюваний цикл – це те, що в буддизмі називається "сансара". Якщо ми можемо позбутися цієї заплутаності, то вся система карми розпадається, і ми звільняємося від сансари. Я не буду вдаватися в усі деталі того, що це означає, просто поясню загальну ідею: якщо ми замінимо заплутаність правильним розумінням, тоді не буде основи для існування цього твердого "я" – не буде основи для мислення на кшталт: "я повинен мати одне й позбутися іншого". Немає жаги, тому немає нічого, що могло б активувати ці тенденції та звички. А якщо немає нічого, що могло б активувати ці тенденції і звички, то не вірно було б говорити, що у нас все ще є ці тенденції і звички.

Спробую навести приклад. Якщо існувала тенденція бачити динозаврів, то коли динозаври вимерли, то зникла й тенденція бачити динозаврів, коли ви йдете через джунглі, чи не так? Раніше була така тенденція: коли я йшов через джунглі, я завжди бачив динозаврів. Зараз динозаврів більше немає, тому тенденція бачити динозаврів зникла. За цим прикладом: якщо немає нічого, що могло б призвести до дозрівання або активувати тенденцію (динозавр, що рухається перед вами, призводить до дозрівання тенденції бачити динозавра), ми більше не маємо цієї тенденції. А якщо кармічні тенденції більше не визрівають, тому що немає більше тенденцій, то ми більше не відчуваємо щастя і нещастя, і, звичайно, не відчуваємо ніякої заплутаності, пов'язаної з цим – це теж зникає.

Таким чином ми звільняємося від сансаричної ситуації, в якій опинилися. Ми більше не відчуваємо цих незадовільних коливань між щастям і нещастям, натомість ми маємо дуже стійке переживання зовсім іншого типу щастя, зовсім іншої якості – не типу щастя, змішаного з заплутаністю, і не типу щастя у дусі "я виграв, і ось моя винагорода". Це щастя, яке людина відчуває від того, що вона звільнилася від складної ситуації. Я думаю, що простим прикладом, хоча і не зовсім точним, може бути щастя, яке ми відчуваємо, коли в кінці довгого дня знімаємо тісне взуття – це радісне полегшення від того, що ми звільнились від болю.

Крім того, зі звільненням ми відчуваємо, що нашими діями більше не керують нав'язливі спонукання карми, через які ми діємо певним чином і переживаємо певні речі. Натомість, якщо ми працюємо над тим, щоб стати Буддою, а не лише над власним звільненням, нашими діями керує співчуття – бажання допомогти іншим звільнитися від страждань і причин страждань.

Заключні слова

Це базовий вступ до деяких принципів, пов'язаних із кармою. Дуже багато чого можна було б ще сказати і пояснити. Дещо з цього пояснюється певними загальними принципами, наприклад, що певний тип дій призводить до певного типу результату, і якщо цей фактор присутній, результат буде сильнішим, а якщо його немає, якщо ви робите щось випадково, а не навмисно, ефект буде іншим, і так далі. Існує чимало тонкощів.

Крім того, з точки зору того, що насправді дозріває зараз, це дуже важко узагальнити за допомогою принципів, тому що на це впливає все, що відбувається навколо нас. Те, що відбувається з нами зараз, ми не можемо просто вивести на основі загальних принципів, тому що на те, що відбувається зараз, впливає безліч різних факторів. Подумайте, якщо ви потрапили в аварію на дорозі, що до цього призвело? Це карма, яка вивела всіх інших на цю дорогу з різних боків, і умови руху, і погода, і стан дороги. Чимало речей призвело до того, що саме зараз відбулася аварія, причини й умови для якої дозріли.

Якщо ми цікавимося цією темою, перед нами відкривається великий простір для дослідження багатьох  бо було її аспектів. Я думаю, що чим більше ми дізнаємося про карму, тим корисніше це буде для подолання залежності від карми: ми не тільки будемо звільнятися від сансаричних страждань, але й зможемо краще допомагати іншим.

Які питання у вас є?

Питання

У цьому контексті про провину не йдеться? Це зовсім не про провину, так?

Саме так. Буддійське пояснення карми не має нічого спільного з почуттям провини. Провина ґрунтується на мисленні в межах сприйняття дуже сильного суцільного й неділимого "я" як окремої сутності і окремо "того, що я зробив". Це наче окремі сутності, як дві кульки для пінг-понгу, або щось подібне. Ми вважаємо, що сутність "я" дуже погана, і що сутність "того, що я зробив"дуже погана. Отже, є також судження про ці дві, здавалося б, суцільні сутності, яке ми  не можемо відпустити– це і є провина. Це наче б ми ніколи не викидали сміття з дому, а просто тримали в себе його й тільки твердили, яке воно жахливе, як погано пахне, яке брудне, – та ніколи б не могли відпустити його.

Це звучить дуже чітко і дуже логічно, і я можу зрозуміти всю систему: і як позбутися заплутаності, і бажання, і тенденцій, і всього іншого. Але я думаю, що розуміння цього недостатньо для того, щоби позбутися прямо зараз від переживання або імпульсу до навʼязливої діяльності. 

Вірно. Так, саме тому спочатку ми повинні практикувати етичний самоконтроль. Пам'ятаєте, ми згадували, що існує невеликий інтервал між тим моментом, коли мені хочеться сказати: "Яка жахлива сукня на тобі сьогодні", і тим моментом, коли я дійсно це говорю. Якщо ми зможемо вловити цей проміжок, то зможемо вирішити, яким буде ефект, якщо сказати людині, що на ній жахлива сукня. І якщо ми побачимо, що це буде недоречно, ми цього не скажемо. Це те, з чого ми починаємо – з етичної дисципліни та самоконтролю.

Також ми можемо дослідити, яку емоцію відчуваємо, коли хочемо щось зробити. Чи ґрунтується бажання щось зробити на турбуючій емоції, такій як жадібність? Чи воно основане на гніві, чи воно основане на наївності? Чи вважаємо ми, що якщо скажемо, що сукня жахлива, то це не матиме ніякого впливу на людину? Чи наше бажання щось зробити ґрунтується на доброті чи на інших більш позитивних речах? Ось чому визначення турбуючих емоцій або ставлень є дуже корисним: це стан ума, який змушує нас втрачати спокій ума і самоконтроль.

Можна розрізнити, коли ми втратили спокій ума: наше серце б'ється трохи швидше, ми відчуваємо себе трохи неспокійно. Тому ми намагаємося помічати, наприклад, тонкі речі, наприклад, чи не кажемо ми щось з гордості? Наприклад, хтось каже: "Я цього не зрозумів", – а ми кажемо: "О, а я зрозумів!". Ви помітите легке занепокоєння, за яким стоїть гордість, зарозумілість, і це те, на що нам треба звертати увагу.

Але зрозуміти реальність, а це означає отримати розуміння порожнечі і так далі, дуже і дуже важко, і навіть коли ми його отримуємо, ми повинні призвичаїтись до нього, щоб воно було з нами постійно. Тому ми починаємо з етичної самодисципліни, щоб не дозволяти собі діяти деструктивно.

Я трохи заплутався. Здається, ви згадували, що є дві емоції, які увічнюють це щастя і нещастя, ці коливання. Ви казали, що одна з них – це жага, а інша?

Я пояснював два фактори, які активують кармічні тенденції – це випливає з вчення про дванадцять ланок взаємозалежного виникнення. Один з них – це жага, а другий (я говорив спрощено) насправді називається ставлення або емоція "одержувача", і це список з приблизно п'яти різних аспектів. Це те, що призведе до результату, і найпомітнішою з них є ототожнення цілісного "я" з тим, що ми переживаємо, з тим, що відбувається.

Чи виникає ця наша ідентифікація цілісного "я" саме у відношенні до чогось? Зрозуміло, що тут замішана виникає певна заплутаність, і що ми повинні подбати про це і позбутися її. Але що саме ми плутаємо і з чим ми це плутаємо?

На це питання нелегко відповісти просто. Ми плутаємо "я", яке існує, звичайне умовне "я", з несправжнім "я", якого не існує. Ми уявляємо, що справжнє "я", яке існує, існує якимось неможливим чином, – це певне перебільшення. Це додавання чогось, чого немає. Наприклад: "Я щасливий", – чи: "Я нещасливий". Справа в тому, що саме я нещасливий, а не ви. Коли є досвід щастя чи нещастя, ми говоримо про це з точки зору того, що я щасливий. Це не означає, що ви щасливі чи хтось інший щасливий – я щасливий. Це "я" – умовне "я", і воно дійсно існує.

Дозвольте мені навести приклад для розуміння цього умовного "я". Припустимо, ми дивимося фільм, скажімо, "Віднесені вітром". Там є щаслива сцена, потім нещаслива, а потім ще одна щаслива сцена. Що тут відбувається? Щаслива сцена – це сцена з "Віднесених вітром", а нещаслива – це інша сцена з "Віднесених вітром". "Віднесені вітром" – це те, як ми умовно називаємо все це, всі сцени: як щасливі, так і нещасливі. Однак "Віднесені вітром" – це лише назва. Втім, коли ми говоримо про "Віднесені вітром", ми говоримо не лише про назву. Ми говоримо про сам фільм – про те, на що вказує назва. Це умовно існуючий фільм: він існує. Фільм не є чимось окремим від кожної зісцен; фільм, окремий і незалежний від сцен – несправжній фільм його просто не існує. Умовно існуюче кіно – це лише те, що можна позначити, або, як ми кажемо, "приписати", на основі його сцен.

Так само існують щасливі та нещасливі моменти в житті й так далі. Як ми називаємо це? Ми називаємо це "я" – умовне "я", яке існує: це не ви, це "я". Аналогічно, цей фільм ми називаємо "Віднесені вітром", а не "Зоряні війни". Але не існує "я", яке відокремлене від моментів переживання щастя і нещастя, і яке переживає ці моменти. Це було б несправжнє "я", "я", якого не існує. А "я" – це лише слово; отже, "я" – це лише те, на що це слово вказує, виходячи з усіх моментів життєвого досвіду.

Хибне уявлення, таким чином, полягає в концепції, що існує якесь окреме "я", яке знаходиться всередині цього тіла, живе в ньому, якось пов'язане з ним, натискає на кнопки, і зараз це "я" відчуває біль у нозі, від чого я дуже нещасний, мені це неприємно. Ніби існувало б окреме від усього цього досвіду "я" всередині цієї чужої штуки, яка називається тілом. Потім, плутаючи це окреме "я", це фальшиве "я", зі звичайним "я" і ототожнюючи себе з цим хибним "я", ми відчуваємо жагуче бажання: "Я повинен позбутися цього нещастя й болю; нещастя, яке я відчуваю через фізичний біль". Звичайно, коли ми не маємо цього хибного уявлення про суцільне "я", це не означає, що ми просто сидимо і продовжуємо відчувати біль. Якщо у нас загорілась стопа, ми, звичайно, витягаємо її з вогню, але ідея "я", що стоїть за цим, зовсім інша. Тут немає паніки.

Та зрештою ця концепція хибного "я" в противагу  умовному "я" – дуже складна і просунута тема. Тож давайте поки що залишимо її. Натомість закінчимо цей вечір присвятою. Подумаймо: яке б розуміння, яку б позитивну силу ми не здобули сьогодні, нехай все це сягає все глибше і глибше, міцнішає все більше, і послужить причиною досягнення просвітлення на благо всіх істот.

Top